Єдиний автомат про який я мріяв у житті — музичний. Тож під тегом #jukebox буду публікувати спогади про улюблені альбоми, які сформували мій музичний смак.
Категорія: Собі
Голова повертається
Неочікувано для себе знову пишу сюди. Бо якщо є голова — то мають бути і слова. Або ж, як мінімум — думки. І саме вони не дають спокою. Увесь час підначують: напиши про те, напиши про се. А потім тиша і відсутність бажання не то щоб писати, а взагалі спілкуватися з оточуючим світом.
Будь яке медіа має бути стабільним та послідовним, й без упину генерувати контент. Моя голова так не може (хоч інколи і мріє бути медіа). Вона взагалі любить відпочивати. Однак, днями мені дещо спало на думку: створю та поділюся персональною підбіркою альбомів, що сформували мій нинішній музичний смак. Без хронології та рейтингу. Лише ті платівки (касети, компакт-диски, mp3), які я слухав десятки, а радше — сотні разів по колу чи у довільному порядку. Влаштую такий собі музичний ретромарафон. Тим, хто зростав на MTV й памʼятає часи Napster — буде цікаво пригадати. А дехто відкриє для себе щось нове і, як на мене, це точно буде скарб. Перший епізод з цього музичного серіалу вийде окремою публікацією вже сьогодні.
Також можете підписатися на телеграм-канал, якщо ви:
- цікавитесь застосунками для iOS та MacOS;
- раді дізнаватися про корисні веб-сервіси;
- полюбляєте інколи грати в компʼютерні ігри;
- відкриті до рекомендацій книг, подкастів, фільмів, серіалів і, звісно ж, музики (ambient, IDM, downtempo, breakbeat, techno, jazz)
Ніякого навʼязування.
Без критики та хейту.
Лише мої особисті вподобання.
Парадокс життя: підлітками ми намагаємося всіма можливими засобами зануритися у стан зміненої свідомості, а з віком — навпаки, прагнемо повернутися до нормального функціонування мозку та адекватного сприйняття реальності.
Голова Заметкина
В чём смысл нового названия блога? А это для того, чтобы классический школьный диалог мог иметь новый финал:
— Где дневник?
— Забыл.
— А голову ты не забыл?!
— Забыл. Поищите в интернете!
Каждый август у меня появляется ощущение неотвратимости грядущих перемен. А вместе с ним, возникает желание сделать что-то толковое. Поскольку трудолюбие не входит даже в топ-5 моих личных качеств (надеюсь, мои работодатели слишком заняты для чтения подобных эссе), зачастую в эти моменты я предпочитаю просто изменить внешний вид блога, его название, написать какое-то вступление, вроде этого, и, через день-другой, забросить очередной не состоявшийся проект. Не исключено, что этим всё закончится и в этот раз.
Но я не сдаюсь и пытаюсь. Вновь и вновь. Убеждаю себя, что стоит попробовать ещё разок. Вдруг наконец-то получится что-то действительно стоящее? В этот раз я даже составил небольшой список тем для заметок на первое время.
Где-то поблизости витает мысль, что в 2020-м возвращаться к stand-alone блогу — глупость и бессмыслица. Но я её гоню прочь. И начинаю очередную главу.
Если у вас возникнет желание написать мне что-то хорошее — адрес моей электронной почты прежний: zametkin@gmail.com. Про наследство в Нигерии писать не обязательно, но если без этого никак — я всё пойму.
Всем добра.
Макс Заметкин